Питання права власності на землю і права користування землею - 1 Червня 2010 - Товариство геодезистів та землевпорядників Прикарпаття
Четвер, 08.12.2016, 17:19 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід
Головна » 2010 » Червень » 1 » Питання права власності на землю і права користування землею
15:26
Питання права власності на землю і права користування землею
  Головне управління Держкомзему у Донецькій області, 21/05/2010:
На чисельні інформаційні запити громадян щодо деяких питань права власності на землю Головне управління Держкомзему у Донецькій області надає роз’яснення деяких положень чинного земельного законодавства.
1. У минулому році Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову, що передбачає спрощену процедуру безкоштовного оформлення і видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки. Як сьогодні здійснюється їх видача?
Кабінет Міністрів України 5 серпня 2009 року ухвалив постанову за № 844 «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році», 21 жовтня 2009 постанову за № 1112 «Про додаткові заходи щодо безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки» про безоплатне оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельну ділянку.
Фінансування робіт з виготовлення технічної документації на складання документів, що підтверджують право громадян на земельну ділянку, заповнення і державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку здійснювалося з коштів Стабілізаційного фонду.
У 2010 році коштів Стабілізаційного фонду для здійснення заходів з безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 за № 2154-VI не передбачено.
На підставі вищевикладеного, своїм правом на безкоштовну приватизацію земельних ділянок громадяни України можуть скористатися на загальних підставах.
2. Чи є необхідність громадянам укладати з орендарями договори оренди на земельний пай?
Земельний фонд Донецької області становить 2651,7 тис. га - 4,4% території України. Сільськогосподарськими угіддями зайнято 2044,7 тис. га, з них: рілля - 1655,8 тис. га.
Під час здійснення земельної реформи в Донецькій області відбулися значні зміни в перерозподілі земель державної, колективної і приватної власності.
Здійснюється подальше удосконалення земельних відносин, перерозподіл земельних угідь між власниками та землекористувачами.
На сьогоднішній день в області створено 625 нових сільськогосподарських підприємств.
Більше 227 тисяч громадян замінили сертифікати на державні акти на право власності на землю (97,1%). З них близько 177 тисяч громадян (74,7%) здали свої земельні паї в оренду, уклавши договори з сільськогосподарськими товаровиробниками на площі понад 980 тис. га.
Понад 47 тисяч громадян виділили земельні ділянки в натурі (на місцевості) на площі 321,0 тис. га (19,4%) і обробляють їх самостійно. Але це не говорить про те, що це насправді так.
Практика показує, що власник паю, без укладання договорів, передає свою земельну ділянку сільськогосподарським товаровиробникам.
Згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) угода може вчинятись усно або в письмовій формі. Статтею 639 ЦКУ встановлено, що договір може бути укладений в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ст. 206 ЦКУ усно можуть вчинятись угоди, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком угод, що підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Однак власникам земельних паїв укладати дані договори на земельні ділянки не можна.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, про що і говориться у ст. 206 Цивільного кодексу України.
Власники земельних паїв повинні знати, що, уклавши договори оренди на землю і зареєструвавши їх у встановленому законом порядку, будуть юридично захищені.
3. Чи врегульовані на сьогоднішній день питання надання землі несільськогосподарського призначення під забудову?
Сьогодні одним із завдань органів влади є пошук можливостей для впровадження конкурентних принципів набуття прав на землю, що вимагає внесення змін у чинне законодавство. Земельний кодекс України з 01.01.2008 передбачає придбання права на оренду державної або комунальної власності для забудови виключно на аукціонах (крім випадків, встановлених законом) у встановленому окремим законом порядку, який в даний час Верховною Радою України не прийнятий.
Відповідно до ч. 5 ст. 137 Земельного кодексу України, земельні торги проводяться в порядку, встановленому законом, згідно з внесеними змінами Законом України від 16.09.2008 № 509-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву».
Статтею 80 Закону України від 27.04.2010 № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлено, що до прийняття закону, який врегулює порядок продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення державної або комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах ), продаж зазначених земельних ділянок несільськогосподарського призначення здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, в 2010 році положення статті 137 Земельного кодексу України застосовуються з урахуванням ст. 80 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».
Однак слід зазначити, що розблокувати ринок земель в Україні допоможе тільки ухвалення Законів України «Про ринок земель» та «Про державний земельний кадастр», в яких пропонується визначити, зокрема, порядок продажу земельних ділянок (прав на них) на аукціоні.
Таким чином, вважаємо за доцільне ініціювати перед Парламентом питання про швидке прийняття відповідних законодавчих актів.
4. Яким документом підтверджується право користування (власності) на земельну ділянку і які строки оформлення правовстановлюючих документів на землю передбачені чинним земельним законодавством?
На даний час одним з актуальних питань в земельній сфері, яке цікавить громадян, є оформлення прав користування або власності на землю.
Оскільки договір оренди (державний акт) підтверджує право користування (власності) громадян та юридичних осіб на землю, державою передбачено цілий ряд нормативних актів, які сприяють дотриманню законності при виникненні цих прав.
Відповідно до ст.79 Земельного кодексу України земельну ділянку, як об'єкт права власності, представляє собою частину земної поверхні з визначеними межами, місцем розташування й правами.
Тобто для того, щоб розглядати право користування (власності) будь-якої ділянки необхідно чітко і однозначно визначити його місце розташування на місцевості і встановити його межі.
У цьому полягає специфіка підтвердження права користування (власності) землею і основна відмінність від підтвердження прав на інші об'єкти (предмети, будинки, автомобілі і т.д.), тому що визначати їх однозначне місце розташування в просторі немає необхідності.
Для забезпечення і гарантування прав громадян на землю Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та Державним комітетом України по земельних ресурсах розроблені і затверджені цілий ряд нормативних актів. Не секрет, що сучасне земельне законодавство далеке від досконалості і для простих громадян може здатися непростим і заплутаним, що частково можна пояснити невеликий історією інституту права власності в Україні та необхідністю становлення і вдосконалення земельного законодавства.
Основна роль проведення державної політики в нашому регіоні покладено на Головне управління Держкомзему в Донецькій області. Також важлива роль у землевпорядної сфері відведена Державному підприємству «Центр державного земельного кадастру» та його філіям, які знаходяться у всіх областях України.
Дане підприємство виконує роботи щодо складання й оформлення землевпорядної документації, державних актів на право власності на землю, а також веде державний реєстр земель (ведення Автоматизованої системи державного земельного кадастру), виконує реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки, право постійного користування земельними ділянками та договорів оренди землі.
Переважна більшість громадян ототожнюють ці дві організації, і тому часто, скарги та звернення громадян та юридичних осіб на затягування термінів виконання землевпорядних робіт, друку та оформлення державних актів, несвоєчасну їх реєстрацію (компетенція філій ДП «Центр ДЗК») адресується Головному управлінню Держкомзему у Донецькій області та його територіальним підрозділам.
Для зняття соціальної напруги та інформування громадськості з цього питання, слід зауважити, що деякі з перерахованих вище дій обмежені за термінами виконання нормативним документом (Наказ Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» № 184 від 14 квітня 2009 року).
Наприклад, цим документом передбачено 5-ти денний термін для заповнення державного акту, при цьому реєстрація правовстановлюючого документа і його видача повинна бути проведена в день звернення громадянина або юридичної особи у відповідний підрозділ ДП «Центр ДЗК».
Однак слід зазначити, що терміни виконання робіт зі складання землевпорядної документації можуть визначатися договором між замовником і виконавцем цих робіт, тому діючими нормативними актами чітко не визначені.
5. Які підстави і порядок припинення права постійного користування земельними ділянками суб'єктам господарювання?
Підстави і порядок припинення права постійного користування земельними ділянками суб'єктам господарювання чітко регламентовані положеннями статей 141, 142, 143, 144, 149 Земельного кодексу України.
Так, відповідно до статті 141 цього Кодексу, підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ і організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) придбання іншою особою права власності на житловий будинок, будівля або споруда, що знаходяться на земельній ділянці.
Відповідно до положень частин 3, 4 статті 142 цього Кодексу, добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою здійснюється наступним чином:
- припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
- власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє в органи державної реєстрації.
Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку передбачені статтею 143 цього Кодексу.
Так, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:
а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження та знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, які особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;
в) конфіскації земельної ділянки;
г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;
г) примусового звернення стягнень на земельну ділянку за зобов'язаннями власника цієї земельної ділянки;
д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства наведений у статті 144 цього Кодексу, так:
1. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний термін. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора про припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний термін.
2. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний термін державний інспектор з використання та охорони земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або орган місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.
3. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.
Основні положення порядку вилучення земельних ділянок регламентовані частинами 1, 2, 10 статті 149 цього Кодексу, так:
- земельні ділянки, надані в постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
- вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
- у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку. Підсумовуючи вищезазначене, слід зазначити, що право постійного користування земельною ділянкою, припиняється за рішенням власника земельної ділянки:
1. При добровільній відмові землекористувача від права користування;
2. У примусовому порядку через суд, у разі відмови добровільно виконати рішення власника, при порушенні норм чинного законодавства України;
Крім двох перелічених випадків можливий варіант, при якому землекористувач (при порушенні ним норм чинного законодавства та за наявності інших підстав, передбачених законом) добровільно виконує рішення власника про примусове припинення права постійного користування та звільняє земельну ділянку (без суду).
6. На кого покладено повноваження щодо порядку розгляду межових спорів в Україні?
Питання розмежування повноважень та порядку розгляду межових спорів чітко регламентовані положеннями статей 158-161 Земельного кодексу України.
Так, відповідно до статті 158 цього Кодексу:
1. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
2. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
3. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори в межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян, та дотримання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
4. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
5. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів наведено в статті 159 цього Кодексу, так:
1. Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви.
2. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання, розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.
3. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.
4. У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.
5. Рішення передається сторонам у 5-денний термін з моменту його прийняття.
Порядок виконання рішень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів наведений у статті 161 цього Кодексу, так:
1. Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступають в силу з моменту їх прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.
2. Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення.
3. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства.
4. Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.
Крім вищевикладеного, вважаємо за доцільне, окремо акцентувати увагу, що при розгляді спорів, саме поняття «межової суперечка», не слід плутати з поняттям добросусідства, і спорів, з нього випливають (положення про якому наведені в статтях 103 - 109 Земельного кодексу України).
7. 1 серпня 2010 року набуває чинності Закон України від 04.06.2009 №1443-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів». Які зміни передбачені даним Законом для власників земельних ділянок та землекористувачів?
Згаданим Законом вносяться зміни до Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ, згідно яких земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічного обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель. На період до 1 січня 2015 року зазначені вимоги поширено на власників землі та землекористувачів, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею більш як 100 гектарів.
Новою редакцією статті 55 Земельного кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 №8073-Х встановлюється відповідальність за відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, а також використання земельних ділянок сільгосппризначення для ведення товарного сільгоспвиробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни.
За таких підстав суб’єкти підприємницької діяльності, які підпадають під дію даного Закону України, з моменту набрання чинності та за відсутності розроблених та затверджених проектів землеустрою стають порушниками земельного законодавства та будуть притягнуті до відповідальності з накладанням адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Таким чином, починаючи з 1 серпня 2010 року сільськогосподарські товаровиробники, що використовують земельні ділянки сільгосппризначення загальною площею 100 гектарів без проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, будуть систематично притягатись органами державного контролю за використанням та охороною земель до адміністративної відповідальності із накладанням штрафів у розмірі від 5100 до 8500 гривень – для юридичних осіб, і від 850 до 1700 гривень – для фізичних осіб.

ІРЦ "Реформування земельних відносин в Україні"
Категорія: Законодавство | Переглядів: 3405 | Додав: ifgeozem | Рейтинг: 0.0/0