Товариство геодезистів та землевпорядників Прикарпаття

 ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Л И С Т 
29.10.2008 N 19-3767/0/8-08

  Головам апеляційних судів Автономної Республіки Крим,областей, міст Києва та Севастополя 

Верховним Судом України в період з 18 вересня по 1 жовтня поточного року здійснено вивчення практики розгляду земельних спорів судами Київської області. Зазначене вивчення проведено в межах комплексу заходів, як вживаються Верховним Судом України з метою недопущення використання судових рішень задля неправомірного набуття права власності на земельні ділянки, права користування землею тощо. 
Аналіз відповідної судової практики засвідчив, що окремі суди допускають порушення вимог земельного, цивільного та цивільного процесуального законодавства при розгляді справ даної категорії. За результатами вивчення Верховним Судом України вжито відповідних заходів з метою усунення виявлених недоліків і поліпшення роботи судів. 
Голова Верховного Суду України звернувся до Вищої ради юстиції з пропозиціями щодо прийняття подання про звільнення з посад суддів, які систематично грубо порушували законодавство при вирішенні земельних спорів. Результати вивчення враховано також при вивченні питань стосовно ініціювання переведення суддів на інші посади. Генеральній прокуратурі України направлено лист щодо використання прокурорами їх права на апеляційне оскарження судових рішень. 
За матеріалами вивчення судових справ, які виникають із земельних правовідносин, робоча група дійшла, зокрема, таких висновків. 

1. За рішенням суду не можна здійснюватися перехід права власності на земельні ділянки та земельні частки (паї), щодо яких існує заборона на їх відчуження (крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб), встановлена п. 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Не допускається також зміна їх цільового призначення. 
  2. Неприпустимим є звернення стягнення на земельні ділянки за рішенням суду в разі невиконання боржником зобов'язань за договором позики та іншими зобов'язаннями з одночасним припиненням на них права власності боржника і визнанням права власності за кредитором (ст. 139 ЗК України). 
3. Норма ст. 119 ЗК України щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 1 січня 2017 відповідно до п. 1 розділу IX "Прикінцеві положення" ЗК України. 
4. Не може набуватись право власності на земельні ділянки за рішенням суду шляхом встановлення факту, що має юридичне значення. 
5. При вирішенні питання про передачу у власність земельної ділянки особам, які придбали житловий будинок, будівлю або споруду, у разі, коли розмір земельної ділянки договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди не визначено, необхідно дотримуватися ст. 120 ЗК України та ст. 377 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК України), відповідно до яких до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, і не може за рішенням суду переходити у розмірах, що перевищують необхідні для їх обслуговування. Причому право власності на таку земельну ділянку переходить без зміни цільового призначення. 
6. При розгляді справ про визнання права на земельну частку (пай) судам необхідно:
а) перевіряти наявність підстав, передбачених Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. N 720/95 "Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям", відповідно до п. 2 якого право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), сільськогосподарського кооперативу (далі - СК), сільськогосподарського акціонерного товариства (далі - САТ), в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються його членами відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При цьому слід мати на увазі, що трудова книжка свідчить не про членство в КСП, СК чи САТ, а про наявність трудових відносин з ними;
б) досліджувати статут підприємства, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України від 14 лютого 1992 р. N 2114-XII "Про колективне сільськогосподарське підприємство" підприємство діє на основі статуту, в якому вказується порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї;
в) з'ясовувати, коли було видано державний акт на право колективної власності на землю, оскільки член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"). 
7. Неприпустимим є задоволення позовів в інтересах юридичних осіб, що подаються їх посадовими особами як фізичними особами, а не представниками юридичної особи, з метою зміни підсудності справ юрисдикції господарських судів на юрисдикцію загальних судів. 
8. Необхідно розмежовувати право власності юридичної особи та права власності учасників (засновників) юридичної особи. Зокрема, у разі якщо земельну ділянку, на якій розташована будівля або споруда, має право власності юридична особа, суд не вправі визнавати право власності на земельну ділянку за фізичними особами, які є учасниками (засновниками) юридичної особи. 
9. При розгляді справ про визнання дійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок або відповідних попередніх договорів необхідно керуватися нормами статей 210, 635 і 657 ЦК України та враховувати, що правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації. 
10. Земельна ділянка, право власності на яку набуто шляхом приватизації, є особистою приватною власністю того із подружжя, кому вона безоплатно передана у власність, та не є спільною сумісною власністю подружжя. 
11. При розгляді справ про визнання права власності на спадкове майно необхідно враховувати, що за наявності правовстановлюючих документів на нього, документального підтвердження місця, часу відкриття спадщини, підстав закликання до спадкування та за відсутності спору між спадкоємцями свідоцтво про право на спадщину на підставі статей 1296, 1297 Цивільного кодексу України, ст. 34 Закону України від 2 вересня 1993 р. N 3425-XIІ "Про нотаріат" видається нотаріусом. 
12. Для подання заяви про прийняття спадщини, про відмову від прийняття, для відкликання заяв про прийняття та про відмову від прийняття спадщини законодавством встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини (ст. ст. 1269, 1270, 1273 ЦК України). При прийнятті спадщини, небажанні після спливу вищезазначеного строку отримувати свідоцтво про право на спадщину не можна приймати відмову від спадщини на користь одного зі спадкоємців і визнавати за ним право власності на все спадкове майно. 
13. У разі неприйняття спадщини позов про визнання права власності в порядку спадкування задоволений бути не може. 
14. При розгляді справ за адміністративними позовами до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування про визнання неправомірною бездіяльності щодо нерозгляду заяви про надання земельної ділянки в оренду, про передачу земельної ділянки у власність, суди вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про надання в оренду (передачу у власність), що не належить до компетенції суду. 
15. Рішенням суду не можуть покладатись обов'язки на осіб, які не залучені до участі у справі. 
16. Суди на підставі п. 2 ч. 6 ст. 56 Закону України від 11 травня 2004 р. N 1701-IV "Про третейські суди" повинні відмовляти в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа на рішення третейських судів, якими визнані дійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок з одночасним визнанням права власності набувачів за такими договорами, оскільки ці справи підвідомчі третейському суду. Визнання правочину дійсним не є підставою виникнення права власності на земельну ділянку. Такий правочин відповідно до ст. 210 ЦК України є вчиненим з моменту його державної реєстрації, що не належить до компетенції третейських судів. 
17. Рішення суду має бути мотивованим та відповідати вимогам Цивільного процесуального кодексу України. 
Прошу довести цей лист до відома місцевих судів для врахування в роботі. 
Голова Верховного Суду України В.В.Онопенко 
Надруковано: "Мала енциклопедія нотаріуса", 2008, 12, N 6