Товариство геодезистів та землевпорядників Прикарпаття

Cтворюється релігійна громада. Отримує ділянку під каплицю з перспективою спорудження храму. Люди ставлять хрест, каплицю, починають молитися і тільки через чотири роки після отримання дозволів дізнаються, що земля належить деякому ТзОВ і на цьому місці хочуть будувати торговий ринок…

Все почалося з паперів…

Почалося все у 2000 році. Тоді у листопаді релігійна громада Святителя Миколая Української Православної церкви Київського Патріархату отримала дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт для будівництва церкви на розі вулиць Тролейбусної та Хіміків.

Через рік громада встановила хрест на честь будівництва храму, обгородила територію, а у 2003 році була освячена невеличка церква‑каплиця.

Згодом влада в місті змінилася. Замість міського голови Зіновія Шкутяка прийшов Віктор Анушкевичус зі своєю новою командою. Священику тоді сказали заново виробляти всю необхідну документацію. Робити було нічого і отець пішов по інстанціях.

У 2006 році, коли документи вже мали передаватися на сесію Івано-Франківської міськради, вони раптом «застрягли» в міському управлінні земельних ресурсів. Отець Ігор звертався в управління, але відповіді не отримав. Тоді архиєпископ Івано-Франківський і Галицький Іоасаф звернувся до міського голови з проханням сприяти у вирішенні цього питання, бо громада вже зібрала всі необхідні висновки для передачі їй землі і будівництва тут храму.

А земля не ваша…

Яке ж було здивування церковних мужів, коли вже у січні 2007 року вони отримали відповідь від першого заступника міського голови про те, що земля на розі Тролейбусної-Хіміків ще у 1999 році передана у постійне користування ТзОВ «ІФРО», та ще й для влаштування продуктового ринку. Водночас він повідомив, що виконком звернувся з клопотанням до фірми щодо надання згоди на вилучення цієї земельної ділянки. Щоправда, «ІФРО» таких намірів не має.

У фірмі кажуть, що двох документів на одну й ту ж землю не може бути, а про такий казус й чути не хочуть. Мовляв, необхідно домовлятися. Але як, якщо теперішня влада ні при чому, а сторону церковної громади нікому підтримати і відстояти?

За цей час, розповідає настоятель церкви отець Ігор, храм вже намагались палити, три рази обкрадали… Колись тут дійсно був ринок, а восени проводились ярмарки «Золота осінь». У ті часи поряд з освяченим хрестом ставились вантажівки з товаром, влаштовувались торгові ряди і бізнес йшов повним ходом.

Священик розповідає, що до нього приходили люди, які назвались представниками ТзОВ «ІФРО» і повідали, що ця земля знаходиться у власності підприємства. «Вони заявляли, що ми винні їм гроші, — каже отець Ігор, — спочатку називались цифри у 20 тисяч гривень, потім рахунок пішов на умовні одиниці». Але ж звідки взяти такі суми церкві, яка функціонує за рахунок людських пожертв?

Все це має зовсім неймовірний характер. Якщо у 1999‑му році земля вже була нібито віддана одній із організацій, то як через рік той же міськвиконком (!!) при тому ж міському голові (!!??) міг прийняти рішення про надання дозволу на проведення проектно-пошукових робіт на цій землі іншій організації? Парадокс. Звичайно, підстав стверджувати, що земля була віддана ТзОВ «заднім числом», вже після того, як релігійна громада почала проектно-пошукові роботи, в нас немає. Але сумніви в чистоті дій тодішньої влади таки є…

Що тепер робити церковній громаді, важко сказати.

Церква від церкви різниться?

Ситуація довкола церкви на розі Тролейбусної-Хіміків ще більш загострилась, коли нещодавно буквально навпроти території храму‑каплиці Святого Миколая священики Української Греко‑Католицької церкви освятили хрест на честь будівництва своєї богослужбової каплиці. Такі випадки непоодинокі в обласному центрі.

Ми поспілкувались зі священиком Української Автокефальної Православної церкви, який теж має парафію у районі Пасічної. Він розповів, що буквально через півроку після того, як його громада почала будівництво церкви‑каплиці, за декілька сот метрів від них почали будувати церкву іншої конфесії.

Для чого навпроти вже існуючої церкви на маленькому клаптику землі, поміж висотними будинками, будувати ще одну каплицю (не індуїстську чи буддистську, а також християнську), логічно пояснити важко.

Багато священиків Івано-Франківська погоджуються з тим, що чомусь в Івано-Франківську громадам одних конфесій видають дозволи дуже швидко і там, де вони забажають, а документи інших блукають владними кабінетами по десять-п’ятнадцять років без гарантії на позитивне вирішення.

Ми, безперечно, не ставимо за мету в цій статті ставати на бік будь-якої із релігійних конфесій, але хочемо нагадати і владі, і священикам, що в Україні Конституцією затверджена рівність незалежно від віросповідання, соціального стану, кольору шкіри… Але виходячи із ситуації, про яку писалося на початку статті, в нас як в тій приказці «всі є рівними, але є і «рівніші»… Бо якщо громада Святителя Миколая Української Православної церкви Київського Патріархату з Пасічної вже без надії близько 10 років б’є владні пороги, то чи не можна було б владі за цей час (якщо вона не може розібратися в суперечці та вияснити як на ту ж саму землю влада минула понавидавала суперечливих рішень) «підшукати», як для каплички «іншої конфесії», скажімо, десь поряд, не обтяжену сумнівними суперечками землю саме для цієї громади, а не створювати точки потенційних релігійних протистоянь?