Четвер, 27.07.2017, 11:38 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід
Головна » 2008 » Липень » 30 » Інтерв'ю Володимира Воєводіна газеті "Сільські вісті"
00:46
Інтерв'ю Володимира Воєводіна газеті "Сільські вісті"
Не поспішаймо позбуватися землі
 
Півроку тому в Держкомзем призначено нового керівника. Із якими проблемами зіткнувся він, чи змінилися ситуація та пріоритети державного комітету? Про це розмова нашого кореспондента з головою Державного комітету України із земельних ресурсів В.В. ВоєводІним.
 
— Володимире Васильовичу, відтоді, як ви прийняли дуже непросте господарство, з якими проблемами зіткнулися, які з них уже вдалося вирішити?
— Найбільша проблема — це неврегульованість законодавчого поля, в якому працюємо. Потрібно вносити зміни до Земельного кодексу, ряду законів. Життя йде, виникають нові обставини і ситуації, на які маємо реагувати. На жаль, Верховна Рада в останні роки працює не досить ефективно...
— Це м’яко сказано...
— Нагромадження там нерозглянутих законопроектів і змін до законів уже набуває загрозливого характеру для суспільства. Якщо порівняти ситуацію на селі, яку мали років п’ять тому, і нині, то вона кардинально змінилася. Коли раніше ми шукали в сільське господарство, на нашу землю, інвесторів, то зараз самі інвестори стоять у черзі. І кожен хоче взяти землю, щоб вести на ній чи то бізнес, чи якусь сільськогосподарську діяльність. А в зв’язку із глобалізацією, з тим, що в світі наростає продовольча криза, перед Україною відкривається перспектива вийти на одне з провідних місць у світовій економіці зі своїм продовольчим потенціалом. Наша держава може посісти чільне місце на європейському ринку праці, продукції та продовольства. Наше завдання — якомога ефективніше використовувати землю і водночас забезпечити такі умови, щоб не іноземні компанії робили на селі погоду, а працювали свої виробничники, свій бізнес, щоб насамперед розвивалася наша економіка.
— Повернімося до ваших слів про інвесторів, які стоять у черзі. Скільки в нас зараз землі інвестують іноземці?
— Ну, напряму іноземці інвестувати не можуть. Вони це роблять через юридичних осіб. Скажімо, через таку велику компанію, як «Наша Ряба». Той іноземний капітал, який приходить в Україну, входить у вітчизняний капітал і вже через нього, разом із ним, інвестує в село. Уже можна вести мову про мільярди доларів щорічно.
— А як ми можемо в цих умовах захистити право нашого громадянина на землю? На ті ж паї. Не треба далеко ходити за прикладами. Ось на Київщині буквально війни земельні ведуться...
— Повторюся, нам передусім потрібна захищеність законодавча. Щоб не було отих прогалин, в які нечесним людям вдається увійти і забрати землю в селян. Звичайно, сьогодні згадана проблема стоїть гостро. У нас із загальної площі сільгоспугідь, а це 41 мільйон гектарів, половина вже перебуває в приватній власності. 6,8 мільйона громадян (а це 98,6 відсотка) одержали сертифікати на земельну частку — пай. З них більше 6,2 мільйона видано Державні акти про право власності на землю. І тут виникла нова проблема. Серед власників паїв багато людей похилого віку, половина — пенсіонери. І з них майже 30 відсотків не мають спадкоємців! А отже, вони в першу чергу шукатимуть можливості свою землю продати. Ось цю обставину держава не повинна зігнорувати, а зробити все можливе, щоб земля не стала спекулятивним товаром, а кожен, хто володіє нею, не прагнув її відразу ж позбутися. Для цього потрібно виписати законодавчу базу так, щоб власникам невеликих земельних ділянок була вигода від цієї власності. Особливо це стосується оплати за оренду землі. Вона має бути гарантованою і в розумних розмірах, тоді пенсіонер здаватиме землю в оренду і матиме від цього кошти на прожиття.
Поки що з оренди не проживеш. Середній розмір орендної плати на рік становить 148 гривень за гектар. Це мізерна сума. Нині ми розробляємо новий типовий договір на оренду землі, яким насамперед передбачено збільшення орендної плати. Але в цій ситуації треба враховувати інтереси обох сторін. Бо якщо зробити непомірно великою плату за оренду землі, чи буде вигідно обробляти її, господарювати орендареві? Є різні підходи до вирішення цієї проблеми. Скажімо, дехто пропонує підняти орендну плату в чотири рази. Поки що така цифра завелика. Нормальна орендна плата могла б бути в розмірі 3-4 відсотки від нормативно-грошової оцінки землі (це більш як удвічі вища, ніж сьогодні). Повторюся, держава повинна невідкладно створити такі умови, щоб власники землі, особливо люди похилого віку, не поспішали продавати її. Якщо пустити сьогодні на вільний ринок усю розпайовану землю, то, відповідно, ціна на неї впаде, її зможуть скупити всілякі ділки. Тому в проекті закону «Про ринок земель», який уже подано у Верховну Раду, вводяться певні обмеження: не більше 500-700 гектарів в одні руки, залежно від регіону.
— Що робить держава для захисту земель сільгосппризначення? Зараз активно намагаються різними шляхами змінити їх категорію — перевести під забудову, під дачі... Цей процес набуває страшенно спекулятивного і страшенно кримінального характеру.
— Так, особливо це спостерігається біля обласних центрів, навколо Києва. Звичайно, в цій ситуації потрібна насамперед публічність. Якщо є суспільна потреба переводити сільгоспугіддя в іншу категорію, то це слід робити відкрито. Для врегулювання саме цієї проблеми ми розробили законопроект про внесення змін до Земельного кодексу, низки інших законів, яким передбачено перед зміною цільового призначення землі широке обговорення громадськістю. Якщо громада прийме таке рішення, тоді це можна робити. Сьогодні ситуація така: багато ділків людські паї завуальовано поскуплювали і з нетерпінням чекають, коли ринок землі буде випущено на волю. Тоді й виявиться, що земля вже не в руках селян, а в тих, хто скупив її наперед якимись шахрайськими способами. Тут питання є. Головне — навести порядок у законодавстві, бо в ньому багато прогалин, особливо щодо земельних ділянок, виділених для ведення особистого селянського господарства. Нині ми розробляємо законопроект «Про зонування земель». Після його прийняття вже буде видно, де і які землі можуть іти під сільгоспвикористання, які — під забудову, деякі — як рекреаційні зони. Що доброго зроблено останнім часом, це призупинено роздачу лісів. Кабінет Міністрів видав постанову, якою заборонив проведення експертиз та всіх інших робіт з метою вилучення лісів. Ви знаєте, що ліси вилучалися по одному гектару (це дозволялося законодавством), в результаті вони йшли цілими масивами, зокрема під Києвом, у приватні руки... Тепер це призупинено.
— А скільки невдоволення в певних колах викликає рішення продавати земельні ділянки на аукціонах...
— Бо декому поламали вигідні оборудки. Нині діє закон, яким дозволяється реалізувати земельні ділянки, вільні від забудови, із земель запасу державної або комунальної власності через аукціони. Цим перекрито одну з лазівок для шахрайства. Як часто було раніше: проводяться торги, прийшли дві-три особи, відкрили конверти, між собою домовилися, — і земля пішла до нового господаря. Нині продаж відбувається через відкриті аукціони. Звичайно, це досить непроста справа і їй ще чиниться опір, але з часом люди зрозуміють, що це єдиний правильний вихід. Там, де проводяться аукціони, плата за користування землею збільшується як мінімум у 3-4 рази. Те, що практикувалося в Києві, коли просто роздавалися землі, — це втрачені для громади десятки мільярдів гривень. За них можна було б впорядкувати дороги, підняти соціальну сферу...
Сьогодні у держави, по суті, залишився один надійний резерв — це земля. І ним треба розпорядитися так, щоб використати на благо народу. Якщо і переводиться земля із сільськогосподарської в несільськогосподарську категорію, то це повинно бути вигідно тим, хто на ній живе. Громада повинна мати від цього якісь дивіденди, соціальну захищеність. Звичайно, міста будуть і далі розвиватися — це об’єктивний процес, але їх розростання повинно відбуватися в розумних межах, виважено, щоб не притіснялися сільгоспземлі.
Усе це врегулювати можна тільки в законодавчому порядку.
— Володимире Васильовичу, упродовж уже багатьох років триває видача спочатку сертифікатів, тепер Державних актів на землю. Дуже багато скарг було з цього приводу, непорозумінь між людьми і працівниками відповідних служб. Як ще надовго розтягнеться цей процес?
— Поставлено завдання: до кінця року завершити видачу Державних актів взамін на сертифікати. І з цією роботою, я думаю, ми справимося, тому що вона значно активізувалася останнім часом. На кожній колегії аналізуємо ці питання, з’ясовуємо, де саме слабка ланка. З цією метою залучено фінанси як бюджетні, так і Світового банку. Сьогодні намагаємося елементарно навести порядок у видачі Державних актів взамін сертифікатів. Є ще складова цього питання — це видача Держактів на ділянки, на яких розташовані подвір’я, чи на ділянки, взяті під індивідуальну забудову. І цю справу намагаємося максимально спростити. Раніше як було? Бланки актів видавалися всім землевпорядним фірмам, у тому числі приватним (разом їх більше 3 тисяч, державних і приватних). А, звичайно, приватні структури з цих бідних бабусь і дідусів тягнули гроші, як могли. Людей змушували ходити від одного кабінету до іншого по кілька разів — був вибудуваний своєрідний чиновницький ланцюжок. Ось чому рішенням колегії ми заборонили видачу бланків Державних актів у приватні структури. Їх одержувачі — виключно управління земресурсів. Щоб бланки не «гуляли» різними конторами. Є землевпорядна організація, вона й має займатися документацією. Треба припиняти це «ходіння по муках». Тож вимагаємо від землевпорядних служб максимального спрощення процедури видачі актів людям і максимального охоплення всіх, хто звернувся за документами.
— Ще таке запитання. Ми вже кілька років говоримо про землю як товар, майже як про реальність...
— Так воно і є. Є чорний ринок, є й світлий...
— Але ж разом з тим немає в нас багатьох законів, немає кадастру, немає об’єктивної оцінки землі.
— Справді, проблеми з кадастром є. До речі, впродовж останніх років у принципі навіть не було поставлено таке завдання, щоб його зробити і перевести в автоматизований стан. Зараз є в нас наміри й плани до кінця року створити автоматизовану систему ведення державного земельного кадастру. Його відсутність дуже гостро відчувається. Ринок рухається постійно вперед — земля переходить із рук у руки. І вже є багато прикладів, коли накладається межа на межу, земельна ділянка — на ділянку.
Ми провели переговори зі Світовим банком, завдяки цьому вдалося залучити заморожені в минулому кошти — 52 мільйони доларів. Тепер кошти розблоковані — щось встигнемо, щось не встигнемо. Зараз відкриваються тендери: хочемо закупити необхідну техніку, бо для створення земельного кадастру маємо в автоматизованому режимі зв’язати один з одним 637 офісів. Якщо ми до кінця року не встигнемо централізувати цю справу по Україні, то в межах кожної області це повинні зробити і зробимо.
Наголошую: сьогодні створення державного земельного кадастру є одним із пріоритетних завдань у роботі Держкомзему. Його відсутність, зокрема, гальмує і введення податку на нерухомість. У Верховній Раді вже зареєстровано законопроект «Про податок на нерухомість», яким передбачено надати право кожній області встановлювати свій місцевий податок.
— Проблема оцінки землі. Скільки про неї говориться: якось ні парламент не доходить до спільної думки, ні державні органи не визначаться...
— Зараз ми подали в парламент законопроект, яким буде врегульовано питання оцінки землі. Вона в обов’язковому порядку переглядатиметься з періодичністю 5-7 років. Коли нинішній бюджет приймався, то нормативно-грошову оцінку землі дещо підняли. А для того, щоб регулярно переглядати оцінку земель, потрібна насамперед воля місцевих рад: мають бути виділені кошти, проведена робота і вже завдяки цьому можна буде збільшити орендні платежі та надходження до місцевих бюджетів. На наступний рік, до речі, планується, що всі види плати за землю залишатимуться в місцевих бюджетах (зараз ці кошти розподіляються так: частина залишається в місцевих, частина йде в державний бюджет). Це в принципі правильна позиція. Якщо територія розвивається і є там попит на землю, на оренду, на придбання її в приватну власність, то такі платежі повинні йти на потреби цієї території. Це спонукатиме до того, щоб земля продавалася лише через аукціони. Зараз, як я вже говорив, намагаємося сформувати необхідну законодавчу базу, напрацювати законопроекти, частина питань врегульовується наказами, постановами Кабміну. Із законами, ви розумієте, трохи важче, тому що ті напрацювання, котрі передані до парламенту, не знаємо, коли будуть прийняті. Сподіваємося на осінь...
— Скільки вже у Верховній Раді застряло ваших законопроектів?
— На сьогодні — дев’ять. Серед них такі вкрай необхідні, як «Про ринок земель», «Про державну інвентаризацію земель», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо земельних відносин)» та інші. На підході ще п’ятнадцять. Тепер головне, щоб їх було прийнято. Звичайно, деякі потребують доопрацювання, і це нормальне явище.
Ми стали більше проводити роз’яснювальної роботи, організовувати навчання для наших земельників, щоб пріоритети Держкомзему були зрозумілі кожному. Намагаємося, щоб наші землевпорядні організації, управління, були більш інформовані в сфері земельних відносин, щоб бачили ситуацію не тільки свою, не варилися у власному соку, ширше обмінювалися досвідом. Узяли за практику проведення виїзних колегій. І скрізь наголошуємо: наше завдання максимально спростити видачу Державних актів, максимально зменшити черги, які зараз є в районах, в областях. Зробити так, щоб люди, особливо похилого віку, не оббивали пороги: один раз прийшли подати заяву, а вдруге — щоб отримати свій акт, максимально в короткі строки.
— До речі, скільки в середньому людям доводиться чекати, щоб одержати Державний акт на землю?
— Три-чотири місяці, є й по півтора року, на жаль. Це той негатив, який не додає Держкомзему плюсів. Навпаки викликає обурення, створює підгрунтя для спекулятивних дій. Бо за таких умов мають місце якісь побори — не перевелися ще нечесні службовці. А тому серед пріоритетів Держкомзему, а це законодавче врегулювання земельних питань, створення державного кадастру, є й такий — найголовніший — максимально забезпечити спрощення і прозорість видачі Державних актів. Наказами, рішеннями колегії ми робимо все можливе заради цього.
Зараз відбувається реорганізація в системі Держкомзему. Раніше було державне агентство, нині — комітет з більшими повноваженнями, з більшою відповідальністю, з більшими обов’язками. Тих працівників, які цього не розуміють, звільняємо. Завдання поставлене чітко — навести елементарний порядок у стосунках з населенням. Користуючись нагодою, закликаю всіх держслужбовців підійти до цього з великим розумінням і продемонструвати, що Держкомзем нині працює для людей.
— І останнє запитання. Яке ваше особисте ставлення до продажу землі?
— Моя особиста позиція така: краще землю не продавати, а здавати в оренду. Щоб не допустити обезземелення села.
 
Розмову вела
Ніна ЦЮПА.
Фото Ярослава Табінського
"Сільські вісті", №88, 29.07.2008 р.
Державний комітет України із земельних ресурсів
Переглядів: 853 | Додав: ifgeozem | Рейтинг: 0.0/0