Товариство геодезистів та землевпорядників Прикарпаття

 

— Якби ж то була критика обррунтована, без пересмикувань фактів і зневаги до критикованого! — каже М. Ходан. — Але ж ідеться про серію явно замовних публікацій, що підписані вигаданим прізвищем. Їх з початку нинішнього року і дотепер вміщує одна івано-франківська газета. Очевидно, і відзнака від «Асамблеї ділових кіл» стане сіллю на рану особам, чиї вуха стирчать, як заячі, з-за того псевдоніма, з-за крикливих, з нальотом дешевої сенсаційності, заголовків статей-псевдорозслідувань під рубриками «Скандал», «Кримінальне». Та як би комусь не хотілося, а ніхто не забере у мене того, що я лауреат Державної премії України в галузі архітектури 2001 р., професор Міжнародної академії архітектури (відділення у Москві), дійсний член Української академії архітектури — головного науково-творчого, методичного і координаційного центру архітектурно-містобудівної галузі України, професор Івано-Франківського інституту права, економіки та будівництва, маю нагороди і від Патріарха УПЦ КП — орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня та орден Святого архістратига Михаїла.

Тож ніхто не може одним розчерком пера перекреслювати мої фахові здобутки, визнання їх не тільки державою та місцевою владою, а й громадськими організаціями, Церквою. Автор же публікацій не просто іронізує над «архітектурною «одіссеєю» «титулованого очільника управління» («різними титулами... обліпив себе, мов реп’яхами»), а зумисне вживає в лапках «народний архітектор», не шкодує для мене епітетів на кшталт «князьок» місцевого масштабу», «дерибанщик», «одіозна постать» тощо. Поважаючи свободу слова і право журналістів, ЗМІ мати власну думку з будь-якого приводу, такі епітети, однак, вважаю зовсім не оціночними судженнями, а такими, що принижують мою честь, гідність, ділову репутацію як керівника, державного службовця, людини.

— Хтось хоче подати Ваш портрет громадськості в зовсім іншому ракурсі, аніж дотепер про Вас писала прикарпатська (і не тільки) преса. Але хіба автор публікацій не має права, особливо в наш час перегляду суспільно-моральних стереотипів, на ту точку зору, що нагороди в людини можуть бути і незаслужені?

— У нього такий тенденційний підхід не тільки до моїх нагород. Нав’язує читачам думку, що ті ж органи влади не лише удостоювали мене незаслужених відзнак, але й також сприяли моїм «службовим зловживанням». Мовляв, обласна рада прийняла в лютому 2000 р. вигідне для мене рішення, яке допомогло мені «прихватизувати» приміщення у переданих на баланс управління містобудування та архітектури ОДА івано-франківських будинках — пам’ятках архітектури. Стверджує, ніби я сам підготував проект того рішення і попросив своїх колег по обласній раді проголосувати за нього («вміло скористався статусом депутата обласної ради»). Хоча депутатом обласної ради я був у 1994—1998 роках. Та й навіть якби був ним і пізніше, то тільки наївна людина може припускати, що, мовляв, отак сів собі, сам написав і «протягнув» на сесії бажану постанову. Автор мав би знати бодай таку елементарну річ: перед сесією всі проекти рішень з намічених до розгляду питань обговорюють і погоджують профільні постійні комісії ради. Втім, від нього перепадає на горіхи і місцевим правоохоронним органам включно з СБУ: як це досі не вивели мене на чисту воду? Апелює до них, аби взялися, нарешті, за мене...
 

Як бачите, мій опонент лише за собою залишає право претендувати на істину в останній інстанції. Я ж, як випливає з його статей, буцімто «купив з потрохами» і обласну представницьку владу, і правоохоронців, тому й досі залишаюся «на плаву». Але такі припущення — не те що несерйозні, а просто смішні.

— Втім, наскільки я чув, були до Вас як головного архітектора краю певні претензії щодо освоєння коштів Державного бюджету на реставрації замку ХVI ст. у
с. Пневі Надвірнянського району — пам’ятки архітектури національного значення...

— Визнати особу винною може лише суд, а не автор статті під грайливим заголовком «Нахабний глум над народною архітектурою, або Як Михайло Ходан з невісткою Пнівський замок реставрували». Публікацію побудовано на матеріалах УБОЗ УМВС України в області про те, нібито вступили в злочинну змову посадові особи управління містобудування та архітектури ОДА й івано-франківського ПП «Про-Макс», яке було субпідрядником на цьому об’єкті, і завищили вартість та обсяги робіт, привласнили й легалізували через приватних підприємців області цільові бюджетні кошти на суму понад 225 тис. грн.

Однак Івано-Франківський міський суд своєю постановою від 26.03. 2007 р. відмовив у порушенні кримінальної справи проти керівника названого підприємства М. Борисюк. Його постанову залишила в силі своєю ухвалою від 05.04. 2007 р. й колегія суддів у кримінальних справах Івано-Франківського апеляційного суду. Вона встановила, що дослідча перевірка УБОЗом «проводилась поверхово, неповно та необ’єктивно, з грубим порушенням строків, передбачених
ст. 97 КПК України», а перевірка КРУ, висновки якої власне послужили для порушення кримінальної справи, «проводилась без участі Борисюк М. В., що дає підстави сумніватись в об’єктивності її висновків». А саме цій посадовій особі ПП «Про-Макс» хотіли інкримінувати привласнення коштів у сумі 93 985 грн. шляхом зловживання службовим становищем, підроблення нею документів. Однак, як зазначив суд, такі твердження в апеляції «без проведення перевірки коштів по бухгалтерії ПП «Про-Макс», додаткової перевірки КРУ з участю службових осіб та керівників цього приватного підприємства..., без жодного підтвердження чи посилання на відповідні бухгалтерські та інші фінансові документи, а тільки на дані вищезазначеної перевірки, не можуть служити достатньою підставою для порушення кримінальної справи відповідно до вимог ч. 2 ст. 94 КПК України».

Що стосується обсягу й вартості виконаних робіт, то, як свідчать дані з матеріалів дослідчої перевірки, ПП «Про-Макс» фактично виконало обсяг робіт згідно з актами, котрі підписав Р. Проців, інженер з технічного огляду відділу охорони пам’яток історії та архітектури Державного науково-реставраційного управління, який здійснював контроль за проведенням реставраційних робіт на
об’єкті.

Отож два суди щодо цієї справи висловилися чітко й недвозначно у своїх рішеннях, про які чомусь автор публікацій навіть не згадує.

— А чи порушувалась кримінальна справа особисто проти Вас?

— Жодної кримінальної справи проти мене не порушувалось, жодного стосунку до власності територіальної громади міста я не маю. Не орендував я і не придбав у власність жодного приміщення в будинках — пам’ятках архітектури, що можу підтвердити довідкою з ОБТІ.

Невідомий «поборник» інтересів територіальної громади міста спекулює на питанні про встановлення права власності на будинки — пам’ятки архітектури, які перебувають на балансі нашого управління та його структурних підрозділів. Але ж, скажімо, будинок № 2 на вул. Шашкевича, в якому нині розміщено управління, як підтвердили після відповідних перевірок прокуратура області та прокуратура міста (листи відповідно від 12.05.2004 р. та 16.04. 2008 р.), належить до спільної власності територіальних громад області.

«Клоунада та й годі», — залишається сказати словами самого автора статті про логіку його висновків
та звинувачень. Бо він суперечить сам собі, коли стверджує: «Михайло Михайлович уже понад десять років б’ється, мов риба об лід, аби цей будинок, якщо не повністю, то бодай частково, став власністю родини Ходанів». А нижче пише, що я сам як головний архітектор області запропонував внести згаданий будинок до об’єктів, які не підлягають приватизації, і сесія обласної ради 21.01.2003 р. погодилася з цим і прийняла таке рішення. Цей будинок внесено і в затверджений у першому читанні Верховною Радою проект закону України «Про перелік пам’яток, які не підлягають приватизації». Тим часом частину приміщень в будинку ще раніше приватизували ТОВ «Чарівниця» (я, за словами автора, хочу, мовляв, «вижити «Чарівницю», аби вона не смерділа»), ТОВ «ТТК» та приватний підприємець (прізвища з певних мотивів поки що не називатиму), котра є власником частини першого поверху й підвальних приміщень лівого крила будинку.

Суттєвий, як на мене, момент: її чоловік, депутат міської ради, нині вельми активно лобіює питання про передачу цього буд. № 2 на вул. Шашкевича в комунальну власність міста — подружжя хотіло би приватизувати підвальні приміщення і його правого крила, які орендує Прикарпатський центр Української академії архітектури. Чи не тут собака заритий? Чи не в цьому слід шукати причину «масованої атаки» на мене за допомогою і явних наклепів через пресу, і пошуків компромату на мене як митця тим депутатом, котрий нині також надсилає запити в різні інстанції щодо підтвердження авторства моїх творчих робіт?

— Можливо, депутат вважає, що вони з дружиною краще використали б ті підвали, які орендує Прикарпатський центр Української академії архітектури?
—

Як президент того Центру разом з головами обласних організацій національних творчих спілок, з відомими в краї і в Україні письменниками, митцями, науковцями надіслали голові обласної ради Ігореві Олійнику звернення з такою пропозицією — з огляду на фактичну відсутність в Івано-Франківську клубних приміщень для творчої інтелігенції залишити в користуванні Центру підвали будинку з тим, щоб облаштувати тут зали для її творчих зустрічей та для засідань, виставок. Уже завершується розробка відповідного проекту.

Розцінюю як наклеп і поширювані в тих публікаціях відомості про «прихватизацію» мною, моєю родиною та приятелями приміщень в будинках № 11, 13 на вул. Тринітарській;
9, 11, 45 на Галицькій; 2 на Старозамковій; 8 на пл. Ринок. Адже приватизацією будівель займається відділення Фонду державного майна в області, а відповідні рішення приймає обласна рада. Частину приміщень в буд. № 5 на вулицях Незалежності дійсно займає ПП «Галичина», власником якого є мій син. Але ж він набув права власності на це підприємство, викупивши його у попереднього власника, який виграв конкурс на оренду приміщень, а потім мій син викупив їх у регіонального відділення Фонду держмайна.

Нарешті щодо того, чи дотримуюсь я етики державного службовця. Мої сини та дочка не є працівниками очолюваного мною управління містобудування та архітектури, а дружина працює в державному науково-реставраційному управлінні, яке є госпрозрахунковим, має статус юридичної особи, тобто Закон України «Про державну службу» не порушується.

— То що ж далі робитимете, аби довести безпідставність, як на Ваше переконання, оприлюднених проти Вас звинувачень?

— Вимагатиму спростування недостовірної інформації тими, хто її опублікував. Через суд вимагатиму від автора публікацій і газети відшкодування моральної шкоди, яку цим заподіяно мені особисто і членам моєї родини.

— Далеко не святковою вийшла наша сьогоднішня розмова напередодні Вашого ювілею, а також Дня архітектури України і Всесвітнього дня архітектури, які відзначатимемо 1 липня. Та сподіватимемось, що істина і в цьому випадку переможе.

 

Розмовляв Іван ГАВРИЛОВИЧ